[Page 237]

Постаті, люди і особистості

[Page 238]

Це – меморіал! Ви, мізочани, коли читаєте цей розділ: Пам'ятайте! Перед очима вашої душі з'являються образи дорогоцінних імен, які є вашою плоттю та кров'ю. Вони повернуться і будуть жити перед вами, а їхні спогади закарбуються у ваших серцях. Слід пам'ятати про жахливий злочин їхнього знищення – знищення тих, хто не вчинив ніякого гріха. Бог помститься за їхню кров, а їхні душі будуть зав'язані у вузол життя. Амінь.

Я буду згадувати Мізоч і сумувати з гіркою душею, Ця величезна трагедія і пекучий біль Так сильно виснажили нас. Горе, горе нам, Горе, горе всім нам. Злі чужинці знищили Життя наших батьків, братів, сестер. Краще смерть від меча, ніж смерть від голоду, Їхні брудні закривавлені руки не знали пощади. Підлітки, старші люди та діти – Жоден не врятувався від хижих кігтів. У чому полягав гріх і який був злочин Цих праведних душ, доброчесних і чистих? Їх загнали в злидні і убозтво, Поки вони ще жевріли між життям та смертю, їхні могили закрились, Жах охопив кожного єврея, який чув про це. Я закричав, як шофар, про те, чому Така страшна трагедія сталася?! Погани побачили і замовкли Мовчазно тихі.

[Page 240]

Рабин Натан Нетта успадкував місце рабина Мізоча від свого тестя, блаженної пам'яті рабина Міхаеля Лернера, не тому, що він був членом сім'ї та одружений з дочкою покійного рабина, а радше завдяки чудовому знанню Тори та міцвот.

[Page 241]

Ніхто жодного разу не бачив, щоб він розмовляв про якісь дрібниці; якщо він не молився, то був зайнятий вивченням [священних книг], а якщо не вивчав, то писав книги.

Серед книжників Польщі він вважався авторитетом за свою велику ерудованість у Талмуді та знання рабинської літератури. Його любов до Сіону не мала меж, і майже на кожній меморіальній службі, проведеній під час його служіння 20-го числа місяця Тамуза в пам'ять доктора Герцля, він з'являвся загорнутим в таліт, проповідуючи про великого померлого.

В одній із цих проповідей він із ентузіазмом заявив: «Герцль не помер! Герцль живий! Праведних у своїй смерті називають живими».

Я пам'ятаю, як він наголошував під час молитви Шема «щоб ви пам'ятали день свого виходу з єгипетської землі». Це означає від рабства до свободи, від життя у вигнанні до незалежного життя, і у мене перехоплювало подих. Він завжди розмірковував, як дістатися до землі Ізраїлю; він любив Ізраїль, і його душа прагнула до нього. Але нечиста рука принесла йому смерть, і він закінчив свій шлях поряд зі своєю громадою в масовому похованні в лісі Сосенки.

З далекої Варшави його привезла в Мізоч багата родина Тексерів, і з його приїздом в містечку стався переворот у вихованні підростаючого покоління. У Мізочі, як і в кожному містечку межі осілості тих часів, діти вчилися в «хедерах» [кімнатах], де вони вивчали Тору з уст вихователів і маленьких дітей. Вивчення Танаху, івриту чи граматики було заборонено, і лише деякі обрані юнаки таємно читали літературу Гаскали [єврейського просвітництва] і самостійно вивчали іврит та граматику.

Кабінет блаженної пам'яті вчителя Шмуеля Давида Коппельмана називався «Хедер ХаМетукан» [сучасний хедер] і за своїм зовнішнім виглядом, структурою та дизайном повністю відрізнявся від усіх інших «хедерів», які існували в містечку. Сам Коппельман також відрізнявся від решти освітян округи не лише своєю роботою (він був вчителем-морехом, а не меламедом), а й своїм характером та поведінкою. Він був винятково ортодоксальним євреєм, який дотримувався як суворих, так і м'яких заповідей, вимогливо ставився до свого одягу, був поважний і привітний. Він мав широку загальну освіту, добре розбирався в юдаїстиці, його знання Танаху були чудовими, і він був неперевершеним у вивченні Талмуду. Крім того, він був обізнаним в педагогіці та був талановитим вчителем. Усі мешканці містечка, включно з його конкурентами-вчителями, ставилися до нього з повагою і шукали його товариства. Бути учнем Коппельмана вважалося великою честю, і всі батьки багато працювали, щоб їхні діти вчилися у нього, оскільки плата за навчання у Коппельмана була значно вищою, ніж за навчання в інших «хедерах».

[Page 242]

Учні Коппельмана вирізнялися не лише знаннями, а й поведінкою. Бути учнем Коппельмана означало добре поводитись і добровільно брати на себе чимало зобов'язань.

Тому не дивно, що всі його учні мали відмінні знання як в релігійних, так і у світських студіях. Багато хто заздрив йому, а деякі з книжників містечка не раз намагалися заманити його в пастку, розставляючи для нього тенета в питаннях Талмуду, Танаху чи Мідрашу, але завжди зазнавали невдачі. Я пам'ятаю, як я сердився на свого діда, блаженної пам'яті Реба Велвла Меламеда, який був ерудованим, дуже розумним, обізнаним і кмітливим, за його спроби заважати моєму вчителю. Проте, на мою велику радість і сердечну радість усіх його учнів, наш вчитель Коппельман завжди перемагав.

[Page 243]

Одного разу в наше містечко приїхали двоє молодих людей із землі Ізраїльської, щоб відвідати свою тітку Хінду із села Спасов. Вони були випускниками єврейської середньої школи «Герцлія» і, звісно, вільно розмовляли сефардським івритом. У містечку не бракувало євреїв, які знали іврит. Але сефардська вимова – «звідки їй взятися?»? Ті, хто заздрив Коппельману, підговорили юнаків прийти до нього, щоб перевірити його знання й осоромити його.

Вони увійшли в «хедер» посеред уроку і одразу почали виконувати поставлене перед ними завдання. Однак, на їх подив, перевіряли не вони, а їх. Коппельман, з притаманною йому кмітливістю, зрозумів, що їх підговорили його опоненти, щоб випробувати його, і збив з пантелику зарозумілих юнаків. Замість невдахи та малоосвіченого «освітянина» вони постали перед розумним учителем, людиною з великими знаннями та добре поінформованою про події як на землі Ізраїлю, так і в діаспорі. Надзвичайно збентежені, вони поспішили геть з «хедера» і визнали свою невдачу.

У той час я був учнем молодшого класу і до кінця не зрозумів суперечку між ними, яка відбувалась повністю на сефардському івриті, але я пам'ятаю радість, що охопила учнів старших класів, коли вони побачили перемогу свого улюбленого вчителя.

Після цієї зустрічі Коппельман був схвильований і втомлений, а на його обличчі була лише легка посмішка задоволення. Його мудра й освічена дружина принесла йому чашку чаю і невдоволено сказала: «Чому ти образив двох молодих людей із землі Ізраїлю?». На її запитання він відповів іншим питанням: «Як ці двоє нахаб посміли прийти і спробувати образити мене перед моїми учнями із запитаннями на які, як їм здавалося, я не зможу дати відповіді?». Вона довго дивилася на нього з очевидною симпатією, а потім пішла. Він переконав її.

Для мене Реб Давид Коппельман був не тільки вчителем, а й наставником, орієнтиром і певним чином батьком. Оскільки мій батько поїхав до Америки, коли я був дитиною, я вчився від нього [Коппельмана] не лише Торі, а й тому, як поводитися та думати, був частим гостем в його сім'ї та дружив з його сином Соломоном, який був мого віку.

Він був ідеальним в моїх очах, і я мріяв бути схожим на нього, коли виросту…

У школі я був відмінником, оскільки завжди встигав вчасно і правильно виконувати домашні завдання, щоб не втратити прихильність свого вчителя, якого я любив і поважав більше за все.

У 1917 році, коли спалахнула революція і була повалена тиранічна влада Романових, велика радість охопила всю єврейську громаду. Євреї щиро виявляли свій велику радість, а ентузіазм перевищував усі межі. Усі вірили, що для всього світу і для єврейського народу, що проживає в ньому, справді наступають кращі дні.

[Page 244]

На жаль, Коппельман не розділяв цю радість. Навпаки, на його обличчі був тихий смуток, а серце хвилювалося за те, що буде. Натяками він говорив нам, своїм учням, що ця радість чужа для нас, і що невідомо, чим закінчиться революція. «Не радій, Ізраїлю, як інші народи», – казав він нам, коли бачив, як ми захоплювались революцією та її організаторами.

Лише тепер, повертаючись назад, я розумію і можу належним чином оцінити сумніви цієї мудрої людини. З іншого боку, він сприйняв звістку про Декларацію Бальфура з неймовірною радістю. Він тоді зібрав своїх учнів і виступив з промовою про велику цінність цієї декларації для нашого народу. Говорячи, він не міг стримати радості, був схвильований, промовив благословення Шехечеяну і виголосив, що це день надії для нього, і що ми повинні радіти й тішитися з цього приводу. У перші дні нової польської влади він захворів і помер молодим, у розквіті сил. Пам'ять про нього збережеться в серцях усіх його учнів до їхнього останнього подиху.

Родина Коппельман проводжає сина Йосефа до Ізраїлю

[Page 245]

Після середньої школи він навчався в Одесі, знав мови та мав широкі знання. Коли в Рівному заснували пресу на їдиш, він почав друкуватись в газетах провінційних міст і вважався одним з найкращих журналістів провінційних міст. Деякий час він також викладав у Рівному, був активним членом руху «Тарбут» у Польщі.

Він жив у Мізочі зі своїми батьками, братом, а також із сестрами в гетто, і він зустрів свій кінець разом з людьми містечка, для яких працював, яких скеровував і готував до Сіону. Нехай душа його буде зав'язана у вузол життя.

Він був одним з лідерів сіоністського руху в Мізочі. Будучи сином вчителя Коппельмана, він з дитинства разом з молоком матері всмоктував любов до свого народу і до рідної землі, а в юності брав активну участь в сіоністському русі.

[Page 246]

Від створення Єврейського національного фонду в Мізочі й до гіркого кінця сіоністської діяльності він був довіреною особою ради Єврейського національного фонду, був членом ради партії «Хітахадут» і був серед видатних діячів руху загалом.

За достовірною інформацією він зміг врятуватися в день знищення гетто і втік до лісів. Однак невдовзі його схопили українські заколотники й стратили в найжорстокіший спосіб. Його тіло залишили на поживу хижим птахам і лісовим звірям, і кільком жителям містечка вдалося поховати його останки. Нехай ці слова будуть пам'яткою на його невідомій могилі, а душа його буде зав'язана у вузол життя.

Він прибув до Мізоча з міста Олександрія, коли розпочалась індустріалізація містечка в останнє десятиліття ХІХ століття. Він побудував великий гарний дім за межами тогочасного центру містечка, а поруч з домом збудував свою фабрику з виробництва вовни та грубих вовняних тканин для селян.

[Page 247]

Його зовнішність, його мудрість, знання та зв'язки виділялися в цій відсталій місцевості; хоча він відростив довгу бороду, дотримувався традицій і був серед постійних прихожан Бейт Мідраш, він був терпимим до нових вітрів, які почали дути в зоні єврейського розселення; він виступав за загальну освіту, пояснював цінність сучасного життя і намагався забезпечити своїм дітям загальну освіту разом з їхнім традиційнім єврейським навчанням.

Іцхак Берез та його дружина Чася

Завдяки його громадському статусу, розуму та щедрості всі його любили і прощали його витівки, жертвами яких ставали навіть найвидатніші члени громади.

Після його смерті фабрику успадкували його сини. Вони вносили зміни в дусі часу і жили гідним життям. Шоа не оминуло навіть родину Берез. Після катастрофи залишилися лише син Товья, який перед війною поїхав до Ізраїлю, та декілька онуків, які дивом вижили.

Різник, мохель, хазан, гравер, вишивальник і винахідник блаженної пам'яті Реб Єхіель, м'ясник, народився раніше свого часу. Безсумнівно, що ця людина народилась, щоб бути великою, і якби він отримав належну освіту, навчався в академії мистецтв чи вивчав медицину, він мав би виняткові досягнення і став би всесвітньо відомим.

[Page 248]

Він мав поетичну душу, природне відчуття краси і схильність досліджувати невідоме.

[Page 249]

Коли він виконував обов'язки мохеля, він був художником у своїй професії, і лікарі дивувалися його спритності, розумінню гігієни та здібностям. Вони казали, що якби він вивчав медицину, то був би видатним хірургом. Коли він вишивав парохет для ковчега Тори, ліпив надгробний камінь чи малював «Знай, перед ким стоїш», неможливо було не захоплюватись його майстерністю та красою його витворів.

Він так і не навчився читати ноти і не отримав музичної освіти, але мав сильний і приємний голос, природне розуміння і схильність до популярних мелодій і релігійних мотивів. Він знав канторські твори і вивчав усі нові аранжування з дивовижною легкістю. За потреби він створював і власні мелодії.

Леви, яких він вишивав на килимах, прикрашали стіни християнської шляхти, і його роботи приваблювали багатьох зацікавлених замовників навіть з-за меж Мізоча.

Реб Єхіель не любив витрачати гроші, однак, коли мова йшла про дорогий різець, спеціальний кишеньковий ніж, потрібну пилку або інструменти для його експериментів, він не шкодував коштів.

Він працював зі сріблом та золотом, поєднував та змішував різні матеріали, не маючи ніяких знань про хімічні формули чи теоретичну фізику.

У нього були ідеальні манери. Він був завжди чистий і охайний, веселий і спритний, дотепний з широко розплющеними очима. Багато хто заздрив йому, влаштовував змови проти нього і підозрював, що він не сповідує релігію, але він просто продовжував жити так, як жив. Поціновувач мистецтва, він продовжував шукати красу і любити життя.

За кілька років до Голокосту різник Реб Єхіель Резнік захворів і так і не одужав. Тільки тоді замовкли ті, хто були проти нього і боролися з ним; тільки тоді вони навчилися цінувати цього чоловіка і захоплюватися ним. На його похорон прийшло все містечко, всі оплакували його, і всі розуміли, що містечко втратило дуже цінну людину.

Я ніколи не бачила свою бабусю Лею Резнік бездіяльною. ѫї руки завжди були зайняті роботою. Закінчивши звичайну домашню роботу, вона любила вишивати та в'язати. У неї були золоті руки, а її вишивка була добре відомою. Улітку вона зазвичай в'язала всім онукам теплі шкарпетки та зимові светри. А взимку вона вишивала серветки, скатертини, хустки та інші прекрасні речі. В останні два десятиліття свого життя вона утримувалася від деяких продуктів. Сьогодні ми називаємо такий спосіб життя дієтою. Як би там не було, вона завжди працювала, бо ніколи не хворіла; вона завжди була здорова і сповнена життя.

[Page 250]

Окрім родини, вона також дбала про потреби громади. Вона особливо любила міцву «анонімне дарування». Вона використовувала мене і мого брата Яакова щоб забезпечувати нужденних найнеобхіднішими речами; дотримуючись її вказівок, ми непомітно приносили допомогу та полегшення в будинки нужденних.

Так вийшло, що повідомлення з Міністерства імміграції Польщі надійшло мені в суботу. Наступного дня я мала виїхати з Польщі. Я одразу ж поспіхом почала пакувати свої речі. Бабуся також прийшла, щоб допомогти з пакуванням. Я сказала, що їй не слід допомагати мені, оскільки вона порушить святість Шабату. Але вона відповіла мені, що земля Ізраїлю не менш свята, ніж Шабат, і продовжувала допомагати.

Коли настав час прощатися, я вперше в житті побачила сльози в очах бабусі й дідуся. Вони відчували, що ми більше не побачимося. Дідусю пощастило – він помер у своєму ліжку, у своєму будинку, від природних причин. Але моя дорогоцінна бабуся, скромна і богобоязлива, загинула в спільній могилі праведників Мізоча від рук тих диких тварин – німців та українців.

Нехай Бог помститься за її кров і нехай душа її буде зав'язана у вузол життя.

  Mizoch, Ukraine     Yizkor Book Project     JewishGen Home Page

Copyright © 1999-2024 by JewishGen, Inc.
Updated 15 Mar 2022 by JH