[Page 146]

Сіоністська організація

Коли я згадую перші декілька днів групи «Гашомер Галеумі»^[1] в Мізочі, я повертаюся в дитинство. Роки в польській школі, багато книжок про героїзм і жертовність польських дітей заради свого народу та країни. Я досі пам'ятаю, яке сильне враження справила на мене книга «Корабель із Зеленого пагорба». Ця книга описувала життя та обов'язки польських скаутів. О, як я заздрила польському народу! Єдине, чого я хотіла – щоб ми, євреї, також мали скаутську програму і працювали для нашої нації та країни. На мій радісний подив я дізналася, що з'явилась ініціатива створення єврейської скаутської групи під назвою «Гашомер Галеумі». Це був 1928 рік, і я пам'ятаю, яка щаслива та горда я стояла перед своїми батьками і просила їхнього дозволу записатись в цю групу. Єврей-сабра^[2] ніколи не зрозуміє, наскільки ми були щасливі. Ми були в захваті від того, що могли заспівати єврейську пісню та марширувати з єврейським прапором. Ми раділи, знаючи, що євреї теж мають своїх героїв, і ми працювали разом, щоб побудувати свою батьківщину у віддаленій, але такій близькій Землі Ізраїльській. Однак наше щастя було недовгим: польський уряд вимагав спеціального дозволу на єврейський рух, а отримати його було дуже важко.

Наше перше зібрання було в домі Бехана. Ми почали працювати, щоб обставити та прикрасити його, але поліція закрила його ще до того, як ми закінчили. Ми не здалися і орендували нову кімнату в «Лангерс». Там ми деякий час тихо працювали. Проте зрештою поліція дізналася про нове місце нашого розташування. Тому ми вирішили працювати підпільно в приватних будинках або навіть на природі. Ми були молоді, у нас не було керівництва, підтримки, фінансових можливостей чи досвіду. З усіх інших батьків лише мій тато (хай він спочиває з миром) підтримував нас фінансово і давав поради.

[Page 147]

Він наполегливо працював, допомагаючи нам отримати офіційний дозвіл для нашої організації, і взяв на себе роль виконавчого голови. До цього дня я все ще відчуваю вибух радості та захоплення, який ми відчували, коли отримали дозвіл. Ми були раді виставити на показ велику, красиву вивіску із символом скаутів біля дверей нашого клубу. На табличці івритом та польською було написано польський клуб «Хістрадут Гашомер Галеумі», філія в Мізочі. Відтоді клуб став нашим постійним місцем зустрічей. Там ми розмовляли, танцювали і співали, а також мріяли про майбутнє в Ізраїлі.

Посвідчення члена групи «Гашомер Галеумі» (Сіоністська молодь)

[Page 148]

Група «Гашомер Галеумі» в Мізочі

[Page 149]

Одного літа у нас було велике свято, коли до нас завітала філія з Острога. Вони поставили свої намети в лісі Сосенки. У той час ми цілі дні й ночі працювали з ними в лісі.

Пам'ятаю, якось вранці містечком поширилася чутка, що польські скаути напали на наші табори й розгромили їх. Я щосили побігла до лісу. Коли я дісталась туди, бійка ще тривала. На нашого члена С. напав поляк з великим ножем, а той намагався захиститися маленькою тонкою палицею. У мене не було часу на роздуми – я стрибнула і роззброїла нападника. Після того випадку неєвреї нас дуже поважали. Навіть поляк, який напав на нашого члена С., потім прийшов до нас додому і попросив мене не свідчити проти нього в суді. Завдяки цьому інциденту євреї почали більше поважати нас, а наша організація залучила членів старшого віку. Моя сестра Рахіль була однією з активних членів цієї нової когорти. Вона наполегливо працювала і стала однією з перших іммігрантів у Землю Ізраїльську з нашої філії.

Примітки перекладачів з івриту на англійську:

1. Гашомер Галеумі буквально перекладається як «Національна гвардія», це був сіоністський молодіжний рух у Східній Європі подібний до міжнародного скаутського руху. Також див.: jewishvirtuallibrary.org/scouting. Зворот
2. Єврей, який народився в Ізраїлі. Зворот

На початку 1920-х років, після встановлення польського панування в Західній Україні, у Мізочі розпочалася діяльність сіоністського руху. Наша партія «Союз» була однією з перших партій цього руху в Польщі. ѫѫ засновниками були Шмуель Генцберг, Йосеф Клейнман, Шломо Коппельман і автор цих рядків. У 1928 році, з розширенням сіоністського руху, комітет вирішив заснувати молодіжну організацію з метою навчання молоді в дусі руху Аарона Девіда Гордона.

У ті часи в Польщі ще не існувало єдиного центру організації «Гордонія» та єдиного молодіжного руху. Тоді рух налічував декілька молодіжних організацій з різними назвами та кількома різними лідерами. З приводу молодіжного руху ми звернулися до центру у Варшаві. Звідти нас відіслали до керівництва «Гордонії» в Галичині і, зрештою, центр в Галичині під керівництвом Пінхаса Лавона (тоді Любянікера) організував національний молодіжний рух під назвою «Гордонія» по всій Польщі. Таким чином, філія в Мізочі була однією з перших для цього руху в Польщі.

Спочатку ми зосередилися на тому, щоб донести іврит до молоді, проводячи «бесіди» на історичні сіоністські теми та про життя лідерів сіоністського руху.

[Page 150]

Лише з активізацією роботи Національного центру у Варшаві ми почали розвиватися в правильному напрямку: ми отримали навчальні матеріали, інструкції та допомогу в повсякденній організаційній роботі. Наша практична робота виражалася в акціях для Єврейського національного фонду та в підготовці до сільськогосподарської праці. З наших перших кроків ми проповідували трудове життя в сільському господарстві, тому вирішили орендувати землю і вирощувати на ній овочі своїми руками. Відповідальність за виконання поклали на членів організації Шломо Коппельмана та Реувена Меламеда. Тоді ми орендували у одного з євреїв 10 дунамів землі і без жодного досвіду, без керівництва та з обмеженими засобами почали із значним успіхом вирощувати всі види овочів. У цій роботи відзначилися члени організації Сара Кестенбаум, Дебора Коппельман, Сара Теллер та Бльома Лікаборнік. У базарний день наші дівчата сиділи разом із селянками з околиць і продавали наші продукти. Євреям містечка дуже сподобалось це видовище, і це стало темою дня. На гроші, які ми отримували за овочі, ми купували книги для нашої бібліотеки, підписувалися на всі видання робітничого руху в Польщі, а також на газету «Давар».

Коли Реувен Меламед і Бльома Лікаборнік поїхали на навчання, відбулася реорганізація в керівництві філії, і лідерство перейшло до молодших членів – Іцхака Порта, Якова Мілльгальтера, Єхіеля Лікаборніка, Тайбеля Курніка і Рахіль Генцберг. Нові лідери поставили собі за мету розширити межі організації та залучити підростаючу молодь до лав руху. ѫхня робота була успішною і тоді, у 1933 році, «Гордонія» в Мізочі досягла піку свого розвитку і налічувала понад сотню осіб. У той час вирізнялися талант і самовідданість Іцхака Порта (благословенної пам'яті), і багато успіхів руху завдячують йому. Окрім нашої роботи для Єврейського національного фонду, ми також брали участь у святкуванні Лаг ба-Омер, 20 дня місяця Таммуз тощо. Особливо запам'ятався наш парад на свято Лаг Ба-Омер, у якому також взяли участь філія «Гордонії» в Дубно та навчальний загін руху, який був організований за нашою ініціативою в Мізочі. Початкові кроки навчального загону були невтішними. Проте з часом до організації було прийнято 40 членів з усіх куточків країни. Ми мали роботу на залізниці та на лісопилці Капота, а також тимчасову роботу в містечку. Серед учасників навчального загону було декілька людей з освітою та досвідом вчителювання, з їхньою допомогою група організовувала різні культурні заходи. Наприклад, ніч Седера в загоні завжди була незабутньою і привертала багато зацікавлених людей. Крім того, члени інших організацій приходили святкувати Седер разом з нашим загоном.

У 1933 році Яков Фішфайдер іммігрував до Ізраїлю. Через рік Альтер Гуревич, а в 1935 році – Дебора Коппельман, Хая Резнік і Това Лікаборнік. Ще до них, під час Маккабіади в Ізраїлі, іммігрували Реувен Меламед і Льома Лікаборнік. Оскільки випускники партії «Союз» та значна частина керівництва також виїхали до Ізраїлю, керівництво перейшло до молоді руху, яка виховувалася в ньому з дитинства: Генцберг Давид, Моше Фельдман, Корнік Йосеф, Гельман Яков, Лікаборнік Йосеф, Шварцман Еліезер, Брінштейн Меїр і Абрах Агарон.

[Page 151]

Група «Гордонія» на прощальних зборах з приводу від'їзду її члена Гуревича до Ізраїлю

[Page 152]

Тоді для нас почалися важкі часи. Влада ставила перешкоди на шляху нашого розвитку, наші досвідчені члени емігрували до Ізраїлю, дехто відійшов від будь-якої діяльності, багато хто став байдужим. Однак діяльність не припинялася і тривала без перерви. У 1936 році Флейш Сара, Абрах Агарон, а пізніше Моше Лікаборнік, який зараз є підполковником Армії оборони Ізраїлю, іммігрували до Ізраїлю за молодіжною програмою.

Незадовго до початку війни Авраам Штернберг також встиг емігрувати. З початком війни та поділом Польщі між німцями та «совєтами» Мізоч відійшов до Росії, і тоді літо дійшло кінця. Молодіжна і вся сіоністська діяльність загалом. Архів «Гордонії» на той час був у Якова Гельмана, і він знищив його з важким серцем і великим болем. Прапор розрізали на частини, і всі активісти отримали ці частини на пам'ять. Деякі з членів групи не хотіли і не могли змиритися з реальністю і шукали шляхи потрапити в Ізраїль. Гельман, Шварцман і Курнік доїхали аж до Ліди, яка тоді була контрабандним пунктом до Литви, але не досягли успіху. Після закінчення війни ті, хто вижив, почали іммігрувати до Ізраїлю, і майже всі вціліли зараз проживають в цій країні, а деякі з них займають важливі місця та поважні позиції в державі та в суспільстві.

У нашому містечку Мізоч майже вся молодь була організована та об'єднана сіоністською молодіжною організацією. У нас була партія «Союз» з її молодіжним рухом «Гордонія». «Цахар Альянс» з його молодіжним рухом «Бейтар», «Єврейська державна партія» Меїра Гросмана та «Національна гвардія» (Сіоністська молодь). Відносини між різними партіями та молодіжними спілками були досить напруженими і лише в певних сферах, таких як збір та розподіл коштів тощо, існувала співпраця.

Я вступив в «Гордонію» в 1929 році, коли був десятирічним хлопчиком; через відсутність державного дозволу робота велась потайки і лише по суботах та у свята. Викладачами та інструкторами були Шмуель Генцберг, Шломо Коппельман, Йосеф Клейнман, покійний Авраам Генцберг та Реувен Меламед, який досі живий і зараз є членом кібуцу Мішмар га-Шарон. Інструктором моєї групи був Яков Лікаборнік.

[Page 153]

Група «Гордонія» з Мізоча в керівному центрі партії «Союз»

[Page 154]

Він присвячував нам весь свій час, сили та знання. Особливо мені запам'яталися екскурсії, які ми проводили щосуботи на світанку; ми вставали о 5:00 ранку і йшли в похід до 8:30. О 9:00 ми йшли з батьками до синагоги на суботню молитву. Ми суворо дотримувались цього порядку, щоб не спровокувати батьків на заборону брати участь в діяльності руху. Успіх роботи нашої групи піднімав дух і, незважаючи на відсутність дозволу, кількість членів «Гордонії» тоді сягнула близько сотні осіб. На початку 1930-х років також була організована програма навчання приблизно 35 членів. Серед учасників навчальної програми був товариш Ісраель Зельцер із Здолбунова, який був дуже освічений, мав широкі знання, а також був емісаром від імені центрального керівництва. Завдяки йому навчальна програма була на високому культурному рівні, і наша філія дуже його любила. За достовірною інформацією, він загинув у Варшавському гетто під час повстання, у якому брав участь і виступав від імені руху. Нехай буде благословенна його пам'ять.

Щодо міжпартійної напруги я пам'ятаю випадок, коли ми запросили філію «Гордонії» з Дубно приїхати до нас і разом відсвяткувати Лаг ба-Омер. Місцеве керівництво поклало відповідальність за проведення святкування на мою групу під назвою «Пробудження». Ми розробили цілий план і вирішили, що наступного ранку ми підемо до лісу і розчистимо наш табір на пагорбі посеред лісу, де був гарний підйом та придатна трав'яна поверхня. Туди було легко дістатись тощо. Ми збиралися влаштувати польову кухню і зустріти гостей гарячою їжею, приготовленою нами.

Проте організації «Бейтар» стало відомо про це рішення. Коли ми приїхали на місце, пагорб вже був обнесений мотузками і на ньому був табір загону «Бейтар»... Ми одразу зібралися на термінову нараду і вирішили не вступати в бійку з «Бейтаром», а натомість негайно пішли готувати інше місце для нашого табору. Уся наша група працювала тієї ночі, включно з Ісраелем Зельцером, який прийшов пішки з Рівного і долучився до роботи, незважаючи на втому. На світанку Лаг ба-Омер наш табір був готовий. Ми розбили його біля входу до лісу, ми поставили красиву та велику браму, на якій вивісили національні прапори. Із шишок ми зробили емблему руху, яку повісили посеред табору, і нас переповнювала радість. Ми вийшли заздалегідь, оскільки наш табір був розбитий біля входу до лісу і повз нас проходили всі, хто відзначав свято в лісі.

Активність партій завжди збільшувалася перед розподілом коштів і досягала піку з наближенням виборів до сіоністського конгресу. Хоча основна робота була покладена на плечі дорослих партійців, учасники молодіжного руху теж наполегливо працювали. Члени партії «Союз», які мали тісні зв'язки з жителями містечка, користувалися будь-якою можливістю, щоб розподілити кошти.

[Page 155]

Група «Пробудження» філіалу «Гордонія»

[Page 156]

Моше Мендюк, який зараз в Уругваї, був членом комітету муніципального благодійного фонду і розподіляв гроші серед тих, хто цього потребував, усіх без винятку. Покійному Давиду Генцбергу і мені, які були прихожанами Клойза^[1] – синагоги Триск-хасидів, було доручено розподіляти кошти там. За допомогою Міхаеля Неміровера, члена Сіоністської молоді, але нашого хорошого друга, ми впоралися з цим завданням.

З наближенням часу виборів, щоб вплинути на виборців, усі партії прагнули залучити до містечка своїх найкращих лідерів з відомими іменами, хороших ораторів.

У 1938 році, десь до 24 числа місяця Шват – дня смерті А. Д. Гордона, ми дізналися з циркуляру головного керівництва, що товариш Пінхас Любянікер відвідає з'їзд навчальних груп організації «Натів» у сусідньому місті Дубно. Ми одразу звернулися до Варшави і попросили, щоб товариш Любянікер заїхав також і в Мізоч. На підставі відповіді керівництва, яка була ввічливою, але ні до чого не зобов'язувала, ми отримали дозвіл на лекцію Любянікера, проте за два дні лекції прийшла телеграма, у якій було написано: «Любянікер в Румунії – приїде Лев». За порадою одного з наших товаришів ми нікому про це не сказали. По-перше, дозвіл на лекцію був на ім'я Любянікера, а якщо замість нього буде інший доповідач, поліції цього буде достатньо, щоб анулювати дозвіл. По-друге, ми не хотіли поставити під загрозу обіцяний успіх «Любянікера». Більшості стало відомо про це, лише коли голова зборів передав слово не Пінхасу Любянікеру, а адвокату Леву… Самі збори пройшли вдало за всіма пунктами, але ми, звісно, тактично програли. Проте після багатьох зусиль нам вдалося привезти Любянікера на лекцію за кілька днів до виборів в Конгрес, і він мав величезний успіх.

Напередодні виборів молодь не спала всю ніч. Ми розфарбували всі паркани, стіни, тротуари та дороги різними гаслами та плакатами. Ми слідкували за усіма, хто планував залишити містечко на світанку, щоб привести на вибори сторонніх, і не припиняли агітації до останньої хвилини. Поліція змушувала євреїв змивати гасла з тротуарів і дороги, але оскільки ми додали спеціальний клей, вони не змогли відмити текст, а вода навпаки додала плакатам блиску, і поліція змирилася з нашою роботою.

Вплив «Гордонії» на містечко був дуже помітним. Окрім нашого навчального загону, ми також мали вплив у драматичному гуртку під керівництвом пана Фідельмана, у благодійному фонді, у банку та в усіх муніципальних установах. Філія і особливо навчальний загін користувалися підтримкою та допомогою кількох відомих родин; серед них особливо запам'яталася допомога Шмуеля Боніса та його дружини, Шмуеля Плітера та його дружини, Неміроверів, Генцбергів, Брейсманів, Шпановерів та інших.

[Page 157]

«Гордонія» проводжає до Ізраїлю Реувена Меламеда і Льому Лікаборніка

[Page 158]

Партія опікувалася футбольною командою ZKS (Zhidovsky Club Sportovi), яка була на високому рівні. Серед її видатних гравців слід згадати Ашера Кантора, Б. Лангера, Д. Мізоха та ѫшаяху Мільгалтера, сина ритуального різника [кошерного м'ясника] Йосефа Давида, який був глухонімим від народження. Цього чоловіка, незважаючи на інвалідність, любили в громаді, бо крім того, що він був високим і красивим хлопцем, він ще вмів гарно танцювати, грати в шахи і майже у всіх видах спорту займав вищі місця... Незадовго перед війною наша команда перемогла команду польської кавалерії, яка квартирувала в нашому містечку, що спричинило дикий напад польського натовпу на наших гравців. Наближення війни та антисемітизм, що наростав у Польщі, поклали край партійним чварам та спонукали до взаємного зближення і щирої дружби між членами «Гордонії», «Бейтара» та «Національної гвардії». Після окупації Мізоча Червоною Армією було зроблено кілька спроб дістатися до держави Ізраїль через Литву, Румунію чи Росію, але всі вони зазнали невдачі. Яков Гельман, Еліезер Шварцман та я таємно залишили Мізоч і дісталися міста Ліда, оскільки нам було відомо, що в цьому місті є учасники руху з центру, які контрабандним шляхом переправляли людей до Литви. Навіть найближчі люди не знали про наш від'їзд.

Стіна для газет в приміщенні клубу «Гордонія»

[Page 159]

Навчальна група «Гордонії» в Мізочі

[Page 160]

Ми прибули до Ліди разом і зняли кімнату в єврейському готелі. Ми розмовляли між собою на івриті, щоб неєвреї, які жили в готелі, не зрозуміли наших слів.

Коли покоївка, яка прибирала кімнати, почула нашу розмову на івриті, вона звернулася до нас тією ж мовою і запитала, куди ми прямуємо. Пізніше в розмові з нею з'ясувалося, що її призначили на цю роботу за завданням руху, щоб скеровувати членів до штаб-квартири.

Через півгодини ми зустрілись з Давидом Клоніцьким, який зараз мешкає в Маале-Гахаміші, і за кілька днів мали перетнути кордон в місті Ошмяни. На наш нещастя, Червона Армія захопила Литву, і вона стала радянською за день до того, як ми збиралися перейти туди…

Розчаровані, ми повернулися додому і намагалися виїхати з країни через Румунію, але й тут нам не пощастило. Тим часом багатьох із нас призвали до радянської армії, почалася війна між Росією та Німеччиною, Мізоч був знищений. Із тисяч мешканців цього веселого та повного життя села залишилося 19 вцілілих. Більшість із них зараз в Ізраїлі й будують по-новому своє життя в нашій вільній країні.

Примітки перекладача з івриту на англійську:

1. Дім для навчання Зворот

Осередок «Гордонії» в Мізочі був організований в 1928 році з ініціативи лідерів «Хітахадуту»: С. Генцберга, Ѫ. Клейнмана, С. Коппельмана та Р. Меламеда. Тоді існували сприятливі обставини, які дозволили створити рух, оскільки більшість молодих людей не були пов'язані з іншими організаціями і прагнули створити сіоністський культурно-освітній рух.

[Page 161]

Від самого початку рух оголосив себе піонерським рухом в дусі А. Д. Гордона, і осередок об'єднував 120 членів, сповнених сіоністським духом і амбіціями діяти та реалізовувати свої цілі.

Першими активістами осередку були члени групи «Магшимім», до складу якої входили старші підлітки та випускники середньої школи. Ці члени намагалися розповсюджувати теоретичні ідеї та концептуальне мислення і готували освітню базу відповідно до цілей руху. Більшість з групи пройшли навчання та іммігрували до Ѫзраїлю. Ѫнші залишилися з різних причин – здебільшого через сім'ї – і продовжували працювати в осередку.

До Ѫзраїлю іммігрували Р. Меламед, Б. Лікаборнік, Т. Шинфельд, М. Шинфельд, Т. Лікаборнік, А. Штернберг, Й. Фішфейдер, К. Резнік, С. Теллер, Д. Коппельман (z”l)^[1], Гуревіч Альтер. Пізніше – Й. Мальгельтер, Гібель Різель.

Осередок підживлювався молодою енергією групи «Міторерім», яка складалася з підлітків 12-16 років, серед яких був я. Це були молоді хлопці та дівчата, які вільно говорили на івриті, і чиїми вчителями були Й. Гельберг, Й. Шохат, М. Горнзель, Л. Даян. Ця група була добре відома своєю зразковою поведінкою, а її члени виступали взірцем для інших молодіжних рухів Мізоча, які діяли в той час, таких як «Гашомер Галеумі» та «Бейтар». Окрім піонерської освіти, наше навчання було пов'язане зі спортом та фізкультурою. Клуб осередку процвітав і набирав популярності, приваблюючи всіх підлітків міста, здебільшого завдяки наполегливій роботі товариша Якова Гельмана.

Наші витрати фінансувалися за рахунок робіт, які ми виконували у вільний від навчання час, як-от вирубування дерев, копання ям і всілякі інші роботи, яких потребували жителі містечка. Навчання відбувалося за допомогою лекцій та бесід, які проводили освічені члени «ХаМагшимім»; вони допомагали поглибити знання молодших членів. Ми робили наголос на скаутській роботі; ми намагалися залучати учасників до заходів на свіжому повітрі в полях і лісах, щоб привчити їх бути на природі. Влітку щосуботи ми рано вранці ходили до сусіднього лісу, щоб відпрацьовувати скаутські навички, а під час перерв були бесіди та уроки, які проводили такі члени: Ѫ. Порт, Й. Лікаборнік, Й. Лікаборник, Б. Кантор.

Лаг ба-Омер став великою подією; під час свята всі місцеві молодіжні групи збиралися в лісі неподалік. Ми йшли містом і потім до лісу красивою процесією, демонструючи дисципліну та зразковий порядок; це справило сильне враження не лише на євреїв, а й на місцеві польську та українську громади.

[Page 162]

У лісі ми проводили цілий день, співаючи й танцюючи, брали участь у різноманітних спортивних заходах. Наша група брала участь в усіх видах сіоністської діяльності в містечку, наприклад, збирала кошти до Ѩврейського національного фонду, організувала танці на Пурим та Хануку, надходження від яких передавали Ѩврейському національному фонду, ми також збирали кошти для сіоністських конгресів.

Ми були дуже активні під час виборів сіоністського конгресу. Завдяки цій діяльності ми доєднали батьків до сіоністського руху, і лави прихильників сіоністських ідей поповнилися.

У той час ми переїхали з будинку Гібеля до більшого приміщення для зустрічей в будинку Бернштейна в центрі містечка. Осередок продовжував зростати, приєднувалось все більше молодих членів, які добре вписувалися в нашу групу. Наше навчання та наші вечірки пам'яті А. Д. Гордона на 24-й день місяця Шват здобули репутацію справжніх мистецьких композицій, які ми самі створювали під керівництвом Й. Мальгельтера, Това та Ѫсаака Порта, Ейзенегрет Гіттель та Резніка Хая. Ми запрошували на вечірки членів партії «Хітахадут», групи «Хахшара»^[2] та наших батьків. Також ми приділяли увагу поширенню бюлетеня руху «Слово Млодих», який виходив польською мовою і надсилався нам з Варшави. У нас були міцні зв'язки з групою руху «Хахшара», яка була сформована в Мізочі в будинку Бацана головним керівництвом. Група налічувала 30 членів, які жили як єдиний колектив і навчалися для імміграції до Ѫзраїлю. Вони працювали на лісопильному підприємстві Капота, на заводі з переробки цукрової тростини, на станції, завантажуючи яблука та зерно в вагони для експорту. Члени групи наполегливо працювали, щоб привернути увагу громадськості до зусиль нашого місцевого осередку зі збору коштів.

З організаційної точки зору ми контактували з головним керівництвом у Лодзі та Варшаві, а також безпосередньо з регіональним керівництвом в Рівному^[3]. Ми брали участь в місцевих церемоніях, які здебільшого відбувалися в партнерстві з шліхим з Землі Ѫзраїльської, і однією із значущих подій в осередку був візит члена головного керівництва руху Пінхаса Любянкера (Пінхас Лавон) до Мізоча. Переїзд осередку на нове місце в будинку Гільмана зміцнив осередок організаційно; клуб був оздоблений зі смаком, багато думок і праці було віддано оформленню куточка Ѩврейського національного фонду. У той же час головна організація направила до нас Ѫзраеля Зельцера (z”l)); він зробив великий внесок у зміцнення осередку завдяки своїм настановам, а його лекції наближали членів клубу до руху та його ідей. За ініціативою осередку до Ѫзраїлю переїхали члени молодшої ланки А. Абрах, Сара Флейш Шохам, М. Лікаборнік-Гат.

У 1939 році, коли радянська армія увійшла до містечка, сіоністський рух був змушений припинити свою діяльність. Архіви та прапор осередку були заховані, а сіоністський рух містечка було викорінено.

[Page 163]

Деякі члени потайки виїхали в напрямку литовського кордону до Гродно з наміром потрапити в Землю Ѫзраїльську, але зазнали невдачі та повернулися. Деякі вирушили в російські степи і звідти, переживши багато перепитій, змогли досягти своєї мети.

Підлітки, які залишилися в Мізочі, а серед них і члени «Гордонії», були схоплені вбивцями і вбиті разом з рештою євреїв містечка. З групи залишилися живими: А. Абрах, Яков Гельман, М. Фельдман, Е. Шварцман, Й. Корнік, Й. Лікаборнік, М. Лікаборнік-Гат, Сара Флейш Шохам, Й. Берзнер, М. Бернштейн, Б. Тентцер-Шварцман, Й. Фельдман, Латочин (Морак) Хая, Т. Генцберг, Штівель Аніта.

Примітки перекладача з івриту на англійську

1. Благословенної пам'яті (спочивай з миром) Зворот
2. Сільськогосподарська підготовка до алії. Зворот
3. Представники громади Зворот

  Mizoch, Ukraine     Yizkor Book Project     JewishGen Home Page

Copyright © 1999-2024 by JewishGen, Inc.
Updated 22 May 2022 by JH