[Page 261]

Мого батька – пана Йешаяху Майера Котеля добре знали в Мізочі та околицях. Він був успішним і чесним підприємцем, чий бізнес вийшов за межі містечка, дістався Варшави і навіть перетнув кордони країни. До нього добре ставились в державних структурах, його любили та шанували не лише євреї, а й селяни в окрузі.

Родина Котель

Незважаючи на численні справи, батько брав участь в житті громади і приділяв багато часу громадським потребам. Він був габбаєм в синагозі Триск-хасидів і активним учасником засновницького фонду. Він турбувався про традиційну та релігійну освіту і був лідером Триск-хасидів. Коли до нашого містечка приїжджав рабин Триск-хасидів, він завжди зупинявся у нас.

[Page 262]

Йому віддавали найбільшу і найгарнішу кімнату в нашому домі, і весь будинок ставав громадським місцем хасидів. Коли рабин перебував в Мізочі, це було святом для хасидів. Наш дім тоді повнився піснями та радістю. ѫжа ніколи не закінчувалась, а Тора та хасидські пісні заповнювали будинок.

Трапеза напередодні Шабату була особливо радісною і поєднувалася з хасидськими танцями за участі рабина. Батько знімав черевики і до знемоги танцював на столах у білих шкарпетках. Його діти вдалися в нього. Ми всі були виховані в традиційному релігійному дусі і були пов'язані із сіоністським рухом.

Із знищенням Мізоча були зруйновані і наш дім та наша родина, яка розділила долю всіх мучеників. Нехай пам'ять про членів моєї родини буде благословенна і зав'язана у вузол вічного життя.

Мій батько Р. Агарон (z”l)^[1] був традиційним євреєм і працював з ранку до ночі, щоб забезпечити свою родину. Моя мати Голда весь час хворіла і була завжди зайнята, піклуючись про шістьох дітей.

Батьки завжди дбали про те, щоб дати своїм дітям гарну освіту. Для нас наймали найкращих вчителів міста, і нам нічого не бракувало. Коли діти подорослішали, вони допомагали батькам. Сини допомагали татові в торгівлі зерном, а дочки допомагали мамі вести господарство. Наша родина суворо дотримувалась традицій юдаїзму, була відданою, працьовитою, великою та роботящою; я залишився один – останній і єдиний уламок тієї родини. Усі були вбиті дегенеративними вбивцями. Нехай їхні душі будуть зав'язані у вузол життя.

Примітки перекладача з івриту на англійську

1. Благословенної пам'яті. «Р» означає «Реб», звернення подібне до «пан» Зворот

У бабусі Баті було троє синів: Гершель, Моше та мій батько ?гуда. Бабуся овдовіла, коли їй було лише за двадцять, і тому їй випало заробляти на життя, щоб утримувати дітей. Вона знала, як підготувати їх до робочого життя. Коли вони одружилися і стали на ноги, бабуся присвятила себе допомозі іншим – тим, хто її потребував, а особливо любила підтримувати дітей-сиріт. Мій батько ?гуда помер у розквіті сил в 1930 році, а мама Слова залишилася сама з трьома маленькими дітьми. Вона жила заради своїх дітей – багато працювала, задовольняла їхні потреби. ѫм нічого не бракувало. Під час Голокосту вони всі загинули: мати, мій брат Гершон і моя сестра Браха. Нехай пам'ять про них буде благословенною.

[Page 263]

Моя мати колись з любов'ю називала мене «kaddish mayner» (мій кадіш). Вона присвятила життя своїм дітям; вони займали весь її час та думки, вона покладала на них свої найбільші надії. Кадіш! Ні мої батьки, ні я не отримали належного єврейського поховання для них з кадішем прочитаним над їхніми могилами.

Залман Флітер і його дружина Лея (уроджена Шварцгорн) вбиті під час Голокосту

Усі люблять своїх батьків, поважають їх, бережуть і пам'ятають їх назавжди. Майже всі вважають, що їхні мати чи батько були найбільш відданими серед усіх інших батьків у світі. Однак я не перебільшую, коли кажу, що моя мати могла справді служити взірцем не лише у своїй відданості дітям, а й у своєму розумінні того, як піклуватися про їхнє майбутнє та зміцнювати їх, щоб захистити їх від зла чи випробувань.

Пам'ятаю, що коли я був маленьким хлопчиком, мені стало погано і була потрібна операція. Мама закинула дім, чоловіка та всі інші справи і цілими тижнями сиділа біля мене в лікарні, поки я не оговтався після операції.

Коли я подорослішав і здобув освіту, мама почала піклуватися про моє майбутнє. Ми не були дуже багатими, але мама вміла заощаджувати на інших речах і дала мені можливість вчитися в Рівному та здобути професію, яка дала б мені можливість утримувати себе. На додаток, вона дбала не лише про власну родину. У неї було суворе правило щочетверга годувати щонайменше трьох бідних людей.

[Page 264]

У родині було п'ятеро дітей. Квартира не була просторою, але нам цілком вистачало. Там панували тепло і любов. Мої батьки були працьовитими людьми, і в нашому домі панувало щастя.

Вечорами – особливо зимовими вечорами – дім був повний гостей. А коли місця у нас не вистачало, вони переходили в друге крило будинку. Там жили дідусь і бабуся.

Поруч із столами, заставленими чаєм, випічкою, фруктами та напоями, вони проводили час у жвавих розмовах, іграх в доміно, шахи, лото, а іноді й в карти^[2] тощо. Будинок дідуся приваблював не лише дітей та багатьох онуків, а й рідних, друзів, знайомих. У будинку завжди було багато гостей. Серед постійних гостей пам'ятаю Р. Йону Неміровера та керівників громадської роботи, у якій активно брала участь бабуся.

Я згадую все це з болем і сумом, бо ніколи більше не сидітиму серед цієї великої і дорогої родини; вбили не тільки людей – від будинку також не залишилося й сліду…

Мої батьки, які так любили своїх дітей, не дожили до того, щоб радіти і втішатися їхніми досягненнями. Мені не дали можливості вшанувати їх могилою чи пам'ятником. У мене немає надії, що я коли-небудь зможу відвідати їхню могилу та лягти на ній ниць, бо ніхто не знає, де вони поховані і як вони зустріли свій кінець.

Нехай ці мої слова слугують скромним монументом їхній пам'яті, а для мене – маленькою втіхою для того болю, який ніколи не вщухне.

Yitgadal veyitkadash shmei rabah…^[3].

Примітки перекладача з івриту на англійську

1. Поминальна молитва. Зворот
2. Тут також згадуються ігри з назвами 501«Мій хазяїн» та «Око». Зворот
3. Перші слова поминальної молитви кадіш. Зворот

Мій батько. У цих двох словах міститься безліч ніжних почуттів. Безмежна любов, глибока повага і велика туга за моїм батьком, моїм учителем, який загинув від рук дегенеративних демонів на 57 році життя, коли він був батьком трьох дочок і дідом онуки. Його шляхетний образ невід'ємно пов'язаний з щасливими днями мого дитинства і супроводжує мене досі. Хоча він заробляв на життя торгівлею, він був відданий перш за все духовному життю та навчанню дітей. Насправді бізнесом керувала мати.

[Page 265]

Учитель за фахом, він умів прищепити нам національну, ліберальну, релігійну освіту, шляхетні чесноти, бажання вчитися. Я не пам'ятаю жодного випадку, щоб тато використовував щодо нас тілесні покарання. А якщо інколи й піднімав на дитину руку, то негайно опускав її з посмішкою на вустах, а натомість сварив пальцем.

Родина Айзенгарт

[Page 266]

Я тоді не могла собі уявити, як я витримаю такий удар, якщо, не дай Боже, він залишить цей світ. Потім мій батько загинув, а з ним і вся родина, а я все ще жива, як в минулому… Я живу, бо отримала від тата заповідь жити. Ѫ в продовженні цього чудового ланцюжка життя звичайної єврейської родини я бачу заповіт свого батька, пам'ять про якого назавжди збережеться в моєму серці. Нехай його пам'ять буде благословенна і зав'язана у вузол життя.

Меморіальна дошка в пам'ять родин Залмана Флітера і Шмуеля Айзенгарта вбитих під час Голокосту

Подібно до того, як Йосип Праведний перед смертю в ?гипті благав своїх братів «ви винесете звідси кості мої»^[1], так і жертви Голокосту перед смертю просили: «gedenkt unz, nemt nekome far unz» (пам'ятайте нас, помстіться за нашу кров).

[Page 267]

ѫхнє прохання невпинно лунає в наших вухах. Ѫ недаремно кожний із нас думає про це і прагне увічнити пам'ять наших мучеників, витрачаючи свій час, сили та ресурси.

Ѫ подібно до того, як нам наказано до кінця всіх поколінь розповідати історію виходу з ?гипту, і оскільки «хто примножує слово, той гідний похвали»^[2], це наш обов'язок записувати та вносити в книгу усі подробиці стосовно Шоа, людей, громад тощо. Будь-яке вшанування пам'яті мучеників – свята справа. Пам'ятники, надгробки, меморіальні дошки, книги тощо важливі для всього єврейського народу. Ті, хто створюють їх, виробляють, вирізають надписи та редагують, будуть благословенні. Ушанування пам'яті має подвійне значення: а) «пам'ятайте, що зробив був тобі німецький Амалик»^[3]; б) через акт вшанування перед нашими очима проходять всі мученики, і вони ніби живі. Можливо, це є поясненням вірша «хто оживляє мертвих словом»^[4]. Тобто, коли ми згадуємо ім'я померлого, він живий в наших очах. Знову ж таки – «хто примножує слово, той гідний похвали», оскільки пам'ятати померлих – це не дрібниця^[5].

Мій благословенної пам'яті дядько Р. Хаїм Йоссі Гельман належав до найбільших домовласників Мізоча. Він був ерудованим євреєм, добре обізнаним ученим, який регулярно приділяв години вивченню Тори; він був процвітаючим і успішним купцем, який любив порядок і захоплювався природою, і чий будинок вирізнявся чистотою і доглянутими садами. Ні від нього, ні від його родини не залишилося жодного сліду. Він, його дружина, єдиний син та невістка загинули мученицькою смертю. Для мене маленька втіха – це діти тьоті Баті, які залишилися живі. Від них в Ѫзраїлі народилися дві дочки. Това Шейнфільд в кібуці Мішмар Ха-Шарон та її сестра Лея в Яффо. Ще дві дочки живуть за кордоном і всі виростили єврейські сім'ї. У моєї матері, благословенної пам'яті Нехами, було троє синів і всі вони в Ѫзраїлі, вони також створили сім'ї та продовжують рід. Я хочу закінчити словами та благословенням: «Він поглине смерть назавжди, і нехай у нас більше не буде горя»^[6].

Примітки перекладача з івриту на англійську

1. Посилання на Буття 50:25. Зворот
2. Слова з пасхальної Хагадди. Зворот
3. Посилання на Повторення Закону 25:17. У єврейській традиції «Амалик» використовується на позначення усіх смертельних ворогів євреїв. Зворот
4. З Семи Благословень (bracha ahat me'en sheva). Зворот
5. «Це не дрібниця» написано арамейською, а не івритом: “ka askinan, velav milta zutarta hi”. Ці слова цитуються з Талмуду. Зворот
6. Традиційні слова співчуття стосовно померлої людини. Зворот

Хто в Мізочі не знав Голду Моше-Хаїм Йоссіс? Який дивовижний характер мала ця приземкувата кремезна жінка! Щочетверга вона ходила по домівках Мізоча й збирала благодійні внески; незважаючи на те, що в цей день вона постила, вона обходила всі домівки, щоб зібрати якнайбільше пожертв.

Увечері – після розговіння – вона розкладала монети по пакунках, а старші з її онуків бігли по домівках нужденних із словами, які вона вкладала в їхні уста: «Бабуся просила мене повернути борг і подякувати». Нужденні з усмішкою приймали пакунки і швидко бігли за покупками на Шабат.

[Page 268]

Вона брала участь у всіх похоронах і щиро розділяла скорботу родини покійного.

Перед смертю вона попросила відомих людей містечка читати Мішну біля її ліжка, і її останнє бажання було виконано. Нехай пам'ять про неї буде яскравою і її згадують серед усіх імен вихідців з Мізоча.

Зайвель Мурак і його дружина

[Page 269]

Я була єдиною донькою, мене любили та пестили. Я дуже любила Мізоч і молодь, яка жила там. Як член «Гордонії» я проводила час у клубі та зустрічалася з молоддю з інших організацій. Ми всі мріяли і працювали на користь єврейської батьківщини, і дуже сумно, що більшість тих молодих людей було вбито і вони не змогли приїхати сюди. Нехай пам'ять про них буде благословенною.

Моя родина в Мізочі була великою. Багато дядьків і тіток, як з боку батька, так і з боку матері, двоюрідних братів і сестер та інших родичів, яких разом було вісімдесят чоловік.

У татовому домі жило восьмеро людей. Тато, мама і шестеро дітей. Я був старшим серед дітей. Мій батько Р. Менахем Мендель наполегливо трудився, важко працюючи від світанку до заходу в комерції. За кілька років до Шоа йому вдалося покращити наше життя, і ми стали заможними. Що ж до мами Ханни, то її руки завжди були зайняті роботою: побутові умови в будинку були складними, але всюди панував зразковий порядок. Дім був охайним, а діти чистими, доглянутими та не мали турбот. Мама особливо дбала про навчання дітей і раділа, коли вони вчилися успішно.

Наш дім був традиційним. Ѫ донині я залишаюсь під враженням того, як відзначали Шабат та єврейські свята. Ѫ який великий був біль і яка пронизлива скорбота, що з усієї родини залишилися лише мій брат Йешаяху і я. Усі інші померли в ямі, у масовому похованні мучеників Мізоча. Нехай їхні душі будуть зав'язані у вузол життя.

Мій зять Леві Брейзман з дуже великої родини в Мізочі та його дружина Етті, дочка благословенної памяті Р. Менахема Мендера Бібера, автора книг «Yalkut Menachem» і «Mazkeret Ligdolei Ostroh»^[1], були зразковою парою. ѫхній великий гарний будинок, що стояв на в'їзді до містечка на вулиці Польській, був одним з найрозкішніших в містечку й відкритий для всіх. Мій шурин Леві був скромною, чесною людиною та успішним купцем.

[Page 270]

Через його численні справи в його домі завжди було багато людей: купців з найбільших міст країни, селян з околиць, місцевих підприємців, робітників і агентів, або людей, які просили його допомоги. Коли проводилися ярмарки, у домі кип'ятили воду у великому самоварі і ставили на великий стіл, заставлений хлібом, варенням і смальцем, і усі, хто заходив, могли наїстися досхочу. Моя сестра Етті та її свекруха Хена Айдель самі подавали гостям. Етті, яка за фахом була медсестрою, у повсякденному житті поводилась як добра сестра^[2] з усіма, хто звертався до неї. Пан Шмуель Айзенгарт, який жив у їхній квартирі, спілкувався з моєю сестрою лише на івриті, і він стверджував, що вона досконало володіла цією мовою.

Леві Брейзман і його родина

У страшній катастрофі, яка спіткала наш народ під час війни, вони загинули разом з усіма членами нашої праведної громади. Нехай пам'ять про них буде благословенною, а душі зав'язані у вузол життя.

[Page 271]

Родина Перлюк з невісткою Хіндою (дружиною Моше), коли вона приїздила до Мізоча

1. «Скарб Менахема [Компіляція]» і «Видатні люди Острога: Пам'ятка». Зворот
2. Гра слів. На івриті одне слово використовується на позначення «медсестри» і «сестри». Зворот
3. Молитовний кворум, група з щонайменше 10 дорослих євреїв. Зворот
4. Свято завершення річного циклу публічних читань Тори та початок нового циклу. Зворот
5. Благословення та частування після молитовної служби. Зворот

Пам'яті Мого батька – Хаїма Моєї матері – Зельди Моїх сестер – Леї, Хінди і Шаіни Мого зятя – Ѫцхака і сина моєї сестри – Якова Вони загинули під час Шоа.

Мої дорогі батьки та сестри не мають могили.

Не мають і пам'ятника – німого, мовчазного каменю,

Який позначає життя, що були, і яких вже немає,

Життя, що в самому розквіті були втрачені в долині безжалісного вбивства.

За моїми батьком та матір'ю – найкращими, найчеснішими, розумними людьми; найвірнішими і найвідданішими з батьків, за моїми сестрами, що загинули в молодості, – моє серце таємно плаче без упину.

[Page 272]

Убивці подбали про те, щоб навіть найменшої розради не залишилося для тих, хто вижив і занурений в горе, назавжди зламаний.

Я втратив надію, що колись зможу впасти на могили чи надгробки моїх близьких.

Моє велике горе змусило б навіть холодний камінь, якби він був, заговорити – мою мову зрозуміли б, і слова мої були б почуті.

Могила і надгробний камінь – моїм дорогим і цього не дали – навіть сліду не залишилось --

Але в моєму серці, що стікає кров'ю, я бережу пам'ять про них і буду берегти до останнього подиху. Нехай їхні душі будуть зав'язані у вузол життя.

Святкування в домі Хаїма Перлюка на честь приїзду до Мізоча Хінди (дружини Моше)

У молодому віці вона одружилась з нашим батьком Лейбушем, який був ученим і ритуальним різником із поважної родини в місті Канів. Ще в розквіті молодості вона овдовіла, а ми втратили батька. З труднощами мама ледве утримувала сім'ю і була змушена боротися з цим тягарем. Через декілька років вона вийшла заміж за Шломо Фінкеля і народила ще трьох дітей.

Під час ліквідації гетто їй вдалося втекти разом з чоловіком та родинами Курц і Мендельсон з числа біженців. Після восьми днів переховування вона вийшла шукати їжу, її спіймали й вбили.

[Page 273]

Про це ми дізналися від пані Курц. Усі інші члени цієї групи, що переховувалися, також були вбиті, і лише пані Курц залишилася живою.

Сара Гольдберг (уроджена Трахлер)

Справа на ліво: Ѫцхак Лейбер, Шаббетай Голоб (живе в Ѫзраїлі), Ашер Судобіцький і Боря Сізак

[Page 274]

Меморіал памяті родин Копіт і Ціркель вбитих під час Голокосту

1. Особлива радість, яку приносять задоволення та гордість за досягнення дітей. Зворот

[Page 275]

На краю містечка, захований серед густих дерев, оточений зеленню, стояв наш маленький будинок. Наш дім був маленький і бідний на вигляд, але в його стінах панували чесність і щастя. У цьому домі я народився та виріс, жив там з моїм братом та двома сестрами, нехай Бог помститься за їхню кров, і ніколи не залишав його до гіркого кінця. Мої батьки були простими людьми, чесними і прямими. Понад усе вони цінували заповіді милосердя та гостинності. Тому усі нещасні та нужденні знаходили в нашому домі співчутливе вухо, їжу та підтримку. Оскільки наш дім був неподалік від синагог містечка, селяни охоче зупинялися в ньому, коли приїжджали до міста на Дні Благоговіння чи на йорцайт^[1] або на свята; якщо сироті з села потрібно було вивчати Тору в місті, ми також дбали про всі його потреби. Коли німці опоганили Бейт Мідраш^[2], батько ризикував своїм життям, щоб врятувати сувій Тори з їхніх дегенеративних рук. Тоді він плакав, як дитина, але втішився, бо відтоді в його серці не було жодного сумніву, що рука Б-га розправиться з тими лиходіями і вони ніколи не зможуть очиститися від своїх злочинів та руйнування святинь нашого народу.

У той день, коли гетто було ліквідовано, тато – благочестивий єврей –не забув одягнути свою молитовну хустку та тфілін^[3] і промовити сповідь на шляху до роззстрільних ям. Мама, навпаки, в останні хвилини життя намагалася потайки відправити молодь за стіни гетто. ѫй це майже вдалося; вона не змогла врятувати лише свою першу онуку Ціпкеле, яку ми всі пестували. [Ціпкеле] загинула разом з моїми батьками та усією праведною громадою.

До останнього подиху в моєму серці залишиться пам'ять про наш маленький будиночок і його дорогих мешканців. Нехай моя невелика, скромна розповідь слугує пам'ятником їхнім життям і шанобливою згадкою про них.

Примітки перекладача з івриту на англійську

1. Річниця смерті, яка відзначається меморіальними молитвами. Зворот
2. Традиційний будинок навчання. Зворот
3. Філактери. Зворот

[Page 276]

У молодому віці йому випало опікуватися великою родиною. Тато помер, а ми залишилися без засобів існування. Йосеф взяв на себе важкий тягар забезпечення сім'ї і робив це з честю. Він був дуже успішним в бізнесі, і родині нічого не бракувало.

Йосеф Вольфман і його сестра Рахіль

[Page 277]

У двох друзів були сини.

Один народився на Хануку і звали його Міхаель Неміровер, а другий народився на Шавуот і звали його Давид Генцберг. Вони з дитинства навчалися разом. ѫх пестили і доглядали, як два дорогих декоративних дерева в саду. Коли вони трохи подорослішали, їхні шляхи розійшлися. Міхаель був членом «Гашомер Галеумі», а Давид – «Гордонії», але вони зберегли дружбу дитинства та залишилися пов'язаними узами взаємної прихильності.

Давид

Міхаель

Ми пам'ятаємо останні хвилини, коли ми прощалися з ними. Нас забрали в Червону Армію, а вони залишилися в Мізочі. Міхаель якимось чином відчував, що ми більше ніколи не побачимось, і сказав, що дуже шкодує, що не може поїхати з нами. Коли ми уходили, Давид лежав на ліжку із зламаною щиколоткою і плакав. Міхаель загинув у масовому похованні мучеників Мізоча. Давид вилікувався і його призвали до армії, він загинув в Червоної Армії смертю героя на фронті в Калініні.

Ми працювали разом з ними на благо Сіону. Ми мріяли продовжувати працювати в Ерец-Ѫсраель на користь нашого народу. Але доля вирішила інакше. Вони навіть не отримали єврейського поховання. Нехай ці слова будуть вічним вогнем на їхніх невідомих могилах. Нехай їхні душі будуть зав'язані у вузол життя.

[Page 278]

Мої батьки були простими, чесними людьми. Тато був кравцем і заробляв на життя своїми руками. Мама була хорошою господинею, відданою дітям, чоловікові, друзям і всім сусідам. Мої батьки обмежували себе^[1], щоб дати освіту своїм дітям.

На Шабат і свята дім був наповнений радістю і світлом, щастям і веселістю. Тато був оптимістом від природи, він любив життя і завжди вірив, що настануть добрі часи. Навіть у темні дні гетто він не втрачав віри і був упевнений, що панування зла впаде. Але він і члени моєї родини не дожили до того падіння; вони загинули разом з усіма євреями Мізоча в день ліквідації гетто. Нехай їхня пам'ять буде благословенною.

Примітки перекладача з івриту на англійську

1. Буквально «вони забирали з власних ротів». Зворот

Мій тато Р. Еліяху Олікер був дуже побожним євреєм і дав своїм численним дітям релігійну освіту.

Ми жили на краю містечка в маленькому скромному будинку, і всі були щасливі. Тато пишався своєю родиною та дітьми. Він зумів одружити їх усіх і отримав від них багато радості та задоволення. У ніч на пасхальний седер ми всі збиралися у нього вдома, і його щастю не було меж. Тато ніколи не нарікав і ніколи не скаржився на Б-га. Він завжди казав, що Б-г все робить добре. У гетто мати дуже переживала за дітей і оплакувала нашу гірку долю, але тато змирився навіть зі стражданнями і залишався стійким у своїй вірі, що Б-г не залишить Свого народу. Але вся моя велика родина загинула, а я залишився один. Нехай їхні душі будуть зав'язані у вузол життя.

  Mizoch, Ukraine     Yizkor Book Project     JewishGen Home Page

Copyright © 1999-2024 by JewishGen, Inc.
Updated 17 Jul 2022 by JH